Розгадали загадку природи. За що саме дали Нобелівську премію з медицини

У понеділок Нобелівський комітет у Стокгольмі назвав ім’я лауреатів премії в області медицини та фізіології. Ними стали Девід Джуліус і Ардем Патапутян – за дослідження рецепторів температури і дотику.

“Лауреати нинішнього року дозволили нам зрозуміти, як температура або механічна сила ініціюють нервові імпульси, які допомагають нам сприймати світ і адаптуватися”, – йшлося в офіційній заяві комітету.

Але чому саме вони?

Микола Воронін, кореспондент ВВС з питань науки, вважає, що саме цим вченим вдалося розгадати загадку природи.

Уявіть, що ви вирішили босоніж прогулятися ранковим полем та йдете прохолодною, просякнутою росою травою…

Стоп! Звідки ви знаєте, що трава прохолодна? Що вона вкрита росою?

Ми настільки звикли довіряти своїм органам чуття, що рідко замислюємося про те, як саме вони працюють.

На дотик відрізнити холодний предмет від гарячого, а твердий від м’якого (вчені називають цю здатність соматосенсорикою) не викликає труднощів навіть із заплющеними очима. Але як ми це робимо? Що за механізм лежить в основі цих відчуттів – наука не могла пояснити протягом тисячоліть.

Ще в XVII столітті французький філософ Рене Декарт припустив, що оскільки при попаданні на шкіру вогню ми відчуваємо опік і біль, вона повинна бути якимось чином пов’язана з мозком, щоб передати туди відповідний сигнал.

В кінці XIX століття на шкірі виявили чутливі точки, що реагують на той чи інший подразник, але – знову ж – як і чому це відбувається, залишалося загадкою.

У 1906 році Камілло Гольджі і Сантьяго Рамон-і-Кахаль отримали Нобелівську премію за опис структури нервової системи. У 1932 році нагороду розділили Чарльз Шеррінгтон та Едгар Едріан – за “відкриття, що стосуються функцій нейронів”, в тому числі соматосенсорних.

Ще 12 років тому, в 1944, премія була присуджена Джозефу Ерлангеру та Герберту Спенсеру Гассеру – за опис різних функцій, які можуть виконувати поодинокі нервові волокна.

Девід Джуліус зауважив, що гостра їжа викликає в організмі точно таку ж реакцію, як і гаряча – і припустив, що алкалоїд капсаїцин (саме він забезпечує пекучий смак різних видів перцю) активує якийсь специфічний фрагмент ДНК – той же, що і висока температура. Перебравши тисячі варіантів, він, нарешті, виявив відповідальний за цю реакцію білок, який отримав назву TRPV1. А потім і другий – TRPV2, що реагує на ще вищу температуру.

Білок, відповідальний за відчуття холоду, обидва лауреати відкрили майже одночасно, в 2002 році. А ось з протеїном, що забезпечує відчуття фізичного дотику, Ардему Патапутяну не пощастило. Професор склав список з 72 генів – потенційних кандидатів на роль рецептора дотику – і почав відключати їх один за іншим, перевіряючи, чи не зникло відчуття дотику. Потрібний ген виявився останнім, 72-м.

Таким чином вчені з’ясували, як саме соматосенсорна система дозволяє нам відчувати не тільки температуру й дотик, але й біль, і навіть рух власного тіла.

Не дивно, що в рішенні Нобелівського комітету сказано, що наукові роботи новоспечених лауреатів “розкрили одну з таємниць природи, на молекулярному рівні пояснивши нашу здатність сприймати та інтерпретувати як навколишній світ, так і наші власні внутрішні відчуття”.

За матеріалами сайту: https://www.bbc.com/ukrainian/news-58795276

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.